Лавкрафтівський дух в українському музичному й літературному сьогодні. Частина 1
Два видання, Neformat і Підвал, із двох боків споглядають за спадщиною невмирущого Говарда Філіпса Лавкрафта та її проявами в музиці та літературі сучасності. У першій частині говоримо про книги та їхніх творців, натхненних Лавкрафтом.
У своїй книзі "Танок Смерті" ("Danse Macabre"), присвяченій розвитку похмурого мистецтва, Стівен Кінг називає Лавкрафта "темним принцом горору XX століття", людиною, яка зробила просто колосальний вклад у розвиток літератури загалом і горору — зокрема. І навряд чи хтось із книголюбів з цим посперечається, бо вже минуло століття з того часу, як Лавкрафт писав свої моторошні оповідання і повісті, а його творчість досі лишається популярною й актуальною, книги продаються чисельними накладами, а професіонали й аматори не перестають писати про його вплив на жанр, новаторські ідеї, космічний морок, одинокість людини у Всесвіті й моторошний пантеон Великих Древніх.
Отож, аби не створювати чергової із сотень тисяч шаблонних статей, сьогодні поговоримо про конкретних персон, відомих літературних діячів, які або у своїй творчості, або у своїх інтерв’ю прямо заявляли, що надихалися творчістю Лавкрафта. Тим паче, що таких митців багато, творять вони в різних жанрах, а найперші послідовники Лавкрафта з’явилися ще за його життя, і це при тому, що справді велике визнання і популярність письменник здобув лише посмертно.
Американський письменник, журналіст та поет. Засновник вигаданого всесвіту міфів Ктулху. Твоори письменника здійснили помітний вплив на формування сучасної масової культури, а сам Лавкрафт став однією з найвизначніших осіб для жанру жахів. Серед його найвідоміших праць — "Поклик Ктулху" (1928), На стрімчаках божевілля" (1936), "Морок над Інсмутом" (1936).
Сучасники Лавкрафта
Почнемо з культового письменника, який тривалий час листувався зі своїм кумиром — Лавкрафтом. Мова про Роберта Блоха, автора всім відомого роману "Психо", на основі якого Гічкок зняв однойменний фільм. За словами Блоха, саме під впливом творів Лавкрафта, у яких божевілля переплітається з реальністю, а напружена атмосфера увесь час тримає читача в напрузі, він і написав свій найвідоміший роман, аналогічно як і ще кілька десятків романів і понад сотню оповідань, що принесли йому чисельні нагороди й піднесли у статус культового автора.
Якщо вас більше цікавить прояв впливу Лавкрафта у кіно, рекомендуємо це відео від фензіну "Підвал"
Не менш відомим горористом і фантастом, який надихався творчістю Лавкрафта, був його близький друг Кларк Ештон Сміт. Він високо цінував особливо ті твори, що стосуються міфології Древніх, і саме цієї теми стосувалася значна частина розмов під час особистих зустрічей Лавкрафта і Сміта. Вони могли годинами обговорювати ті чи інші ідеї, вигадувати локації та персонажів і на основі цього згодом творити свої шедеври. Тож у цьому випадку йдеться про своєрідний літературний симбіоз, у якому Лавкрафт надихався ідеями Сміта, а Сміт — ідеями Лавкрафта, спільно створюючи такі різні, але також у дечому схожі моторошні літературні світи.
Чимало книг послідовників Лавкрафта перекладені й видані українською
Трохи менш відомим, але набагато більш впливовим сучасником Лавкрафта був Август Дерлет. Цей відомий видавець і упорядник збірок найперше заради популяризації творів Говарда заснував видавництво із символічною назвою "Аркгем Гаус". Це відсилка до вигаданого містечка Аркгем, де й відбувається багато подій, пов’язаних із Ктулху.
Завдяки тісному знайомству й частим зустрічам із Лавкрафтом, Дерлет був обізнаний про розмаїття його чисельних ідей, тому після смерті Говарда він видав на його честь збірку оповідань "The Survivor and Others", усі твори в якій були написані не під натхненням, а в прямому сенсі на основі ідей Лавкрафта, які той озвучив Дерлету. Саме тому цю збірку, до речі, найпопулярнішу серед усієї його творчості, Дерлет називає "посмертною співпрацею" з Лавкрафтом.
Іще один автор, котрого обов'язково слід згадати — Роберт Говард, бо, здавалось би, де героїчне фентезі, а де — космічний морок і готичний жах? Але достеменно відомо, що Роберт Говард і Говард Лавкрафт були знайомі, вели активну переписку й систематично ділились ідеями. От і виходить, що основоположник трансцендентного космічного жаху став джерелом ідей для одного із засновників жанру героїчного фентезі.
Послідовники міфу та методу
Чергові десятиліття, особливо завдяки видавничій праці згаданого вище Августа Дерлета, принесли популярність (на жаль, уже посмертну) Говарду Лавкрафту. І набула вона такого масштабу, що по всіх Штатах, та й за їхніми межами, автори й пошановувачі темної літератури створювали клуби, у яких Говард мало не боготворився. Відтак нема нічого дивного, що сотні відомих і не дуже авторів середини минулого століття заявляли, що роботи Лавкрафта впливали на їхню творчість і навіть спонукали стати письменниками. Тут ми згадаємо кількох авторів з абсолютно різних літературних жанрів, щоб скласти повноцінну картину того, який вплив мав Лавкрафт на літературу загалом.
Ілюстрація Метʼю Чайлдерса
Ширлі Джексон обожнювала твори Лавкрафта й не приховувала, що саме його творчість часто спонукала її до літературної діяльності. Певно, найвідомішим твором Джексон є роман "Привид будинку на пагорбі", у якому, як і в деяких оповіданнях Лавкрафта, ідеться про таємничий будинок, де відчувається присутність чогось надприродного. І ні, сама ідея роману не є запозиченням від Лавкрафта, оскільки подібні сюжети були дуже поширеними в англійській і американській готиці ще задовго до народження письменника. Але у готичних традиціях було прийнято пояснювати всю цю містику виключно проявами привидів і духів, і саме Лавкрафт додав розмаїття, наситивши подібні стандартизовані історії не містикою, а божевіллям і ментальними розладами головних персонажів. Цей елемент і запозичила в нього Ширлі Джексон, написавши свій найвідоміший твір, який водночас продовжує стилістику й Лавкрафта, і класичної готики.
Схожий сюжетно твір є і в не менш відомого автора Річарда Метісона. Роман "Пекельний будинок" ("Hell House") аналогічно розповідає історію про будинок із привидами, постійно кидаючи читача із крайності в крайність, то натякаючи на реалістичне пояснення подій, то навпаки, мало не констатуючи факт містичності. Та все ж в Україні (та і світі також) Метісон більш відомий завдяки своєму уже справді культовому роману "Я — легенда". І хоча творчість Метісона, який прославився в літературних колах насамперед завдяки постапокаліптичним творам і трилерам, доволі сильно відрізняється від готично-містичного лавкрафтіанства, Метісон визнає, що саме захоплення творами Лавкрафта було одним зі стимулів самому почати писати, бо "хотілось написати щось подібне, але в стилі реалізму". От і виходить, що на всесвітньо відомого автора наукової фантастики й психологічних трилерів вплинув містичний горорист.
Але ще більш незвичний приклад впливу Лавкрафта на літературну діяльність — далі. До вашої уваги один із батьків жанру космоопери — Едмонд Гамільтон. Той самий Гамільтон, який був особисто знайомий із Лавкрафтом і не приховуючи казав, що ідеї із жахом безкрайнього мертвого космосу, які так часто трапляються в його космічній фантастиці, він запозичав у Говарда. Водночас Гамільтон називав твори Лавкрафта сюжетно геніальними, але написаними занадто важкою, складною для сприйняття мовою, навзаєм же, Лавкрафт називав романи Гамільтона дешевими й занадто комерціалізованими. Та попри взаємну критику, вплив Лавкрафта залишив відчутний відбиток на творчості Гамільтона.
І до найнеочікуванішого прикладу — Вільям Берроуз! Як не дивно, але оцей доволі маргіналізований письменник серед своїх основних джерел натхнення називає не лиш алкоголь, наркотики й хаотичні сексуальні зв’язки, але й Лавкрафта. Берроуз багато говорив і писав про Лавкрафта, і навіть під час останніх своїх інтерв’ю, перед самою смертю, він продовжував наголошувати про свій захват від творчості Говарда Філіпса. А в одному з останніх романів — "Міста червоної ночі" ("Cities of the Red Night") — Берроуз взагалі не втримався від того, аби не зробити пряме посилання на Говарда, додавши в книгу згадки про Ктулху!
Наші сучасники
Та все ж найцікавішим є вплив Лавкрафта на тих авторів, які в середині-кінці минулого століття лиш починали свій творчий шлях, а в сьогоденні активно продовжують літературну діяльність. Як ото, Ніл Ґейман, відомий широкому загалу своїми коміксами й романами: "Пісочний чоловік", "Американські боги", "Зоряний пил", "Добрі передвісники". Він у багатьох інтерв’ю розповідає, що більшість своїх ранніх творів писав під натхненням від Лавкрафта, з бажанням "спробувати написати щось подібне", що саме творчість Говарда стала для нього одним із найбільших стимулів пов’язати своє життя з літературною роботою. І як данину любові до робіт Лавкрафта, в оповіданні "Ловець снів" Ґейман напряму вплітає лавкрафтіанську міфологію у свою творчість.
Не менш цікавим, хоча й абсолютно відмінним у жанровому плані, є ще один широко відомий горорист — Адам Невілл. Зі слів Адама, найактивніше на нього вплинули Елджернон Блеквуд, Артур Мейчен, ну і, звісно, Лавкрафт. Невілл розповідав, що найбільше його вражає те, наскільки нетиповими були надприродні істоти, створені Лавкрафтом, і саме під враженням від лавкрафтіанського пантеону Древніх він і вигадав надприродну сутність у своєму найвідомішому романі "Ритуал". Ба мало того, чимало літераторів вважають "Ритуал" Невілла прямим продовженням і осучасненням творчості Лавкрафта, що, як визнає сам автор, його дуже тішить.
Від витонченого горору Невілла перейдемо до "важкої артилерії" — сплаттерпанку. Король сучасного сплаттерпанку, автор найбільш брутальних, кривавих і збочених романів, Едвард Лі ("Головач", "Містер Торс", "Тератолог") є відданим фанатом Лавкрафта. В інтерв’ю він називає Говарда Філіпса своїм найбільшим натхненником, а також — найвпливовішим автором за всю історію горору. На знак пошани до творчості Лавкрафта Едвард Лі написав цілий цикл творів, що продовжують і розвивають лавкрафтіанську міфологію, об’єднавши їх під спільною назвою "Lovecraft kick". Певно, найвідомішою із циклу є новела "Жахи Іннсвіча", пряме продовження повісті "Тінь над Інсмутом". Лі об’єднав ці два твори не тільки персонажами й локаціями, але ще й ввів у туди самого Лавкрафта, перетворивши свою новелу на щось подібне до псевдодокументалістики.
Ще одним відданим шанувальником Лавкрафта є справді культовий коміксист і прозаїк Алан Мур ("Вартові", "Болотяна істота", "V означає Vендета", "Ліга видатних джентльменів"). Як і згаданий раніше Едвард Лі, Мур прямо визнає — він фанат Лавкрафта і саме в нього він запозичував не лише тематику й атмосферу, а навіть і манеру письма, яку він намагався наслідувати. Ба більше, серії коміксів "Подвір’я", "Неономікон" і "Провидіння", створені Аланом Муром, — це пряме продовження робіт Лавкрафта, тому в них присутні всі основні персонажі, локації й артефакти лавкрафтіанської міфології.
І нарешті прийшов час згадати письменника, із чиєї цитати починалася ця стаття — Стівена Кінга. Того самого найвідомішого, найуспішнішого і найбільш працьовитого горориста сучасності. В одному з чисельних інтерв’ю Кінг заявляв, що обожнює всю творчість Лавкрафта і що буквально кожен твір Говарда в тій чи іншій формі відобразився і на його книгах. Зважаючи на скількох сучасних, і молодих, і досвідчених авторів впливає Стівен Кінг, можна лише погодитися із фразою Короля про те, що: "тінь Лавкрафта стоїть за всією важливою фантастикою жахів, яка з’явилася після нього".
Ще кілька слів про наших, українських письменників. Чимало відомих і не дуже авторів заявляли про вплив Лавкрафта, тим паче якщо брати до уваги те, що темне мистецтво в Україні в останні десятиліття набрало популярності й активно розвивається! А тому хотілось би виділити два випадки, коли автори не просто творили під впливом Лавкрафта, а прямо вводили його персонажів у свої твори.
Першим таким прикладом є роман "Культ" Любка Дереша, написаний ще в далекому 2001 році. Той "Культ", у якому основна сюжетна арка побудована саме на культі поклоніння Ктулху, завдяки чому в книзі присутні відповідні персонажі, артефакти й навіть вигадана Лавкрафтом мова.
Ще один твір — книгоновинка 2024 року, роман "Край неба палає", у якому автор, Майк Рай, згадує лавкрафтіанського Азатота, про якого, як про реальну сутність, йдеться у старовинних історичних фоліантах, що зберігаються в бібліотеці вампіра-аристократа.
От і виходить, що роки минають, а творчість Лавкрафта залишається актуальною як і у світі загалом, так і в Україні зокрема, стимулюючи когорти все більшої кількості авторів продовжувати традиції трансцендентно-містичного жаху. І хто його зна, яких ще шедеврів і в яких піджанрах горору й фантастики варто чекати в майбутньому від нових поколінь авторів.
До слова, про молодих авторів. Фензін "Підвал", найбільша горор-спільнота України, недавно випустили друком уже ювілейну, тринадцяту збірку моторошних оповідань (саме такі числа в горористів є ювілейними) під дуже красномовною, але лаконічною назвою — "13". До збірки увійшли найкращі тринадцять оповідань від українських авторів, справжній горор-концентрат, вибраний із посеред майже сотні присланих на конкурс творів. Отож, ви маєте змогу особисто переконатися в тому, що горор в Україні процвітає.
