Yarn: ангели мрій українського індепенденту

Гурт Yarn, що постав на київських небосхилах на початку 1990-х, розпочав свою діяльність у психоделічному постпанк форматі, проте згодом змінив звукову концепцію та наразі вважається визначним явищем в історії українського авант-фольку. Досліджуємо його історію та культурний спадок.

Почалася ця історія в 1990 році в стінах Київського Політехнічного Інституту, де в той час існувала імпровізована репетиційна база, якою завідував Дмитро Клецельман (ред. один із засновників творчого об’єднання ВХІВІЛЬ). Молоді хлопці Іван Москаленко та Сергій Чечулін із команди Radiodelo енергійно озвучували урбаністичні ландшафти міста ламаними ритмами драм-машини та агресивними гармоніями. Киянам доводилося підключати інструменти в пульт "Імпульс ММ-04" та фіксувати свої опуси на бобінний магнітофон "Маяк".

Іван Москаленко, 1990. Фото — Віктор Пушкар

Одного дня в стінах цієї ж бази з’явився загадковий молодик в окулярах і з гітарою в руках, який із подивом дивився, як Іван та Сергій грають разом, і залишився на їхній репетиції. Згодом він почав дедалі більше часу проводити з хлопцями з гурту Radiodelo, аніж з’являтися на репетиціях свого гурту. Цим молодиком був Олександр Юрченко.

Олександр Юрченко й Сергій Чечулін, 1990. Фото — Іван Москаленко.

"Ми із Чечуліним активно цікавилися постпанком та альтернативою, а Шура Юрченко слухав більш традиційну музику: психоделічний рок, прогресив, різні джазові речі. Але йому дуже подобалося, як ми шпаримо на гітарах, він лишався на наших репетиціях, і ми здружилися", — пригадує Іван Москаленко.

Згодом Чечулін поринув у навчання, а Москаленко з Юрченком продовжили творчі експерименти, паралельно знайомлячись із різноманітними творчими особистостями Києва. Одним із таких музикантів був Леонід Бєлєй, якого вони зустріли того ж 1990 року.

Леонід Бєлєй, 1991. Фото — Сергій Чечулін

"На початку 90-х у Києві існувала тусовка під назвою ВХІВІЛЬ (Вхід Вільний), де збиралися музиканти, поети, різні творчі люди, які мріяли про театралізовано-музичні експерименти і влаштовували такі собі джем-сейшени. Якимось чином долучився до цієї тусовки і я, де й познайомився з Олександром Юрченком та Іван Москаленком", — розповідає Леонід Бєлєй.

Невдовзі, Леонід та Олександр почали збиратися у вигляді гітарного дуету, проводячи репетиції знову ж у стінах КПІ, куди Бєлєй покликав свого товариша Віктора Пушкаря.

"Мені подобалося, як Бєлєй із Юрченком робили так звану "передачу ходу" на гітарах і дуже вдало взаємодіяли разом, не перебиваючи одне одного. У нас виявилось багато спільних музичних інтересів, десь від панка до фрі-джазу, а також мінімалізму. Я запропонував себе як клавішника і звукорежисера. Хлопці почали збиратись у мене вдома й імпровізувати. Коли настав час придумувати назву, ми подумали, що нас усіх об’єднує? Оскільки всі учасники колективу щось постійно паяли, то Ваня Москаленко запропонував назву — Електрики", — пригадує Віктор.

Олександр Юрченко і Віктор Пушкар, 1990. Фото — Івана Москаленко.

Гурт залишив по собі кілька експериментальних робіт. За спогадами учасників, матеріал виходив справді енергійний та незвичний для київських просторів. Ба більше, Пушкар навіть приносив демо-касету до філіалу новоствореного лейблу "Аудіо Україна", проте його представники з "квадратними очима" повернули плівку назад, що, звичайно ж, не зупинило музикування хлопців.

Згодом через низку причин виникла ідея створити новий гурт. Віктор Пушкар мав не так багато вільного часу для репетицій, оскільки захищав диплом та поєднував це з основною роботою. Окрім цього решта музикантів хотіла дещо розширити звукову палітру, паралельно надихаючись новими музичними знахідками, що потрапляли їм до рук на магнітних плівках.

Музиканти почали готувати нову програму. На барабани покликали давнього друга Москаленка Віталія Гаранжу з гуртів Уксусник і Загублений Світ, який мав на той час репутацію одного з найбільш технічних драмерів Києва. Своєю чергою Євген Таран (гітарист гурту Цукор — Біла Смерть) запропонував Ольгу Гориніну — студентку Академії Мистецтв, яка мала не тільки своєрідний голос, але й непогано знала англійську. У цьому складі і сформувався новий гурт, який згодом отримав назву Yarn, запропоновану Іваном Москаленком.

Yarn — Олександр Юрченко, Віталій Гаранжа, Іван Москаленко, Леонід Бєлєй, Ольга Гориніна, 1991. Фото — Сергій Фоменко.

Колектив досить швидко підготував першу програму і спромігся її зафіксувати в стінах Київського авіаційного інституту, де розміщувалася репетиційна база Олександра Києвцева — легендарного звукорежисера та басиста гурту Колезький Асесор, який також записав низку київських колективів та музикантів, як-от Уксусник, Plastic Black Men Forever, легендарного панка Гену Дунаєва та інших. Yarn також скористалися можливістю і зафіксували свій перший запис, який зараз вважається так званим "нульовим" альбомом колективу.

Згодом Yarn зіграли свій дебютний концерт у Київському технологічному інституті легкої промисловості (нині Київський національний університет технології та дизайну) спільно з гуртом Monkey’s Work. Власне, для Yarn цей виступ виявився єдиним в оригінальному складі, оскільки незабаром вони повністю сконцентруються на студійній роботі.

Виступ гурту в КТІЛПі, 1991. Фото — Сергій Чечулін.

Після київського концерту в гурті почалися зміни — через навчання у Ватикані колектив був змушений покинути Віталій Гаранжа. Оскільки Yarn залишився без барабанщика, музикантам довелося використовувати драм-машину "Лель", проте зміни відбулися й у музичній концепції колективу.

"У мене виникла ідея дещо зміститися від гітарного саунду до більш етнічного звучання. Оскільки Льоня Бєлєй закінчив музичну школу по класу акордеона, я запропонував йому згадати про цей інструмент. А завітавши до "Будинку Музики" в Києві, серед гітар "Урал" та медіаторів, зроблених зі шкільних лінійок, я побачив цимбали, які і придбав Шура Юрченко. Їм ми й повезли на трамваї до Солом'янської площі. Я використовував радянську драм-машину "Лель", на якій спеціально робив нехарактерні ритмічні малюнки, а також "проганяв" її через різні ефекти, щоб типовий звук машинки було важко впізнати", — розповідає Іван Москаленко.

Yarn адаптував свою гітарну програму під оновлену концепцію колективу. Водночас, попри збагачене інструментами звучання, гурту було вкрай складно грати матеріал на сцені. Як пригадує той же Іван Москаленко, з тогочасним апаратом на київських концертах "визвучити" Yarn було важко — усе починало "заводитися".

Гурт зосередився на студійній фіксації власного матеріалу в умовах глибокого андеграунду. Звукорежисером та креативним продюсером подальших сесій був Іван Москаленко. Восени 1992-го Yarn зібралися на квартирі Сергія Фоменка для запису одноіменного альбому. Обладнання для сесії музиканти збирали зі всього Києва: мікшерний пульт "Електроніка ПМ-01", бобінний магнітофон та різноманітні ефекти позичали Олександр Києвцев, Віктор Пушкар та знайомі музиканти. Записавши основні інструментальні партії (так звані "болванки"), гурт перебазувався до помешкання Олександра Юрченка, де Ольга Гориніна дописувала голос, Бєлєй догравав гітарні партії. А от партії струнних інструментів були зафіксовані в доволі нетиповий спосіб — Юрченко та Москаленко грали смичками на електро- та бас-гітарі. Окрім цього, на сесію також завітав колега з гурту Цукор — Біла Смерть Євген Таран, який зіграв на одній із композицій на дитячому ксилофоні. По завершенню роботи над альбомом Іван Москаленко почав активно розповсюджувати запис серед друзів і меломанів київської тусовки силами власного DIY-лейбла Ritmika Tape Records.

"На той час це було цілодобове музикування. Окрім фіксування основного матеріалу, ми із Шурою дуже багато грали вдвох. Тобто, ми проводили репетиції, потім записувалися, а після цього нам із Юрченком ще вистачало драйву, щоб записувати щось інше, зокрема мої гармонійні теми та звукові експерименти", — додає Іван.

Олександр своєю чергою почав дедалі більше експериментувати як із препаруванням інструментів, так і з виготовленням власних. Зокрема свої фабричні цимбали він розпиляв (акуратно залатавши деревиною місця розпилу) та встановив на них звукознімачі. Окрім цього, Юрченко створив кілька інструментів, які надалі використовувалися в записах гурту, один із яких, за легендою, був створений із решток балконної рами.

Цимбали Олександра Юрченка. Фото — Леонід Бєлєй.

"У Шури була дошка, з якої він потім створив інструмент, встановивши на неї чотири струни, гітарний звукознімач та струнотримач. Грати на ньому було досить важко, оскільки Юрченку доводилося переналаштовувати його під кожну пісню, але звучання було досить цікаве", — каже Іван Москаленко.

Музикант водночас сумнівається, що то були рештки балконної рами, радше, йшлося про дошку, яка залишилася від цимбал. Леонід Бєлєй пригадує, що то була дошка трапецевидної форми, а гриф використали, імовірно, від старої гітари:

"Юрченко зробив інструмент дуже близький по звуку і його видобуванню до середньовічної віоли. Він прилаштувати кріплення для струн і п'єзо-датчик. Струни, до речі, були гітарні, але смичком на них цілком можливо було відтворювати звук. Тільки треба було попередньо добряче натерти каніфоллю смичок, що й робив Шура".

Олександр Юрченко, початок 1990-х. Фото — Іван Москаленко.

У першій половині 1993 року Yarn розпочинає запис наступного альбому, який згодом отримав назву "Вербна Неділя". Робота проходила безпосередньо вдома в Олександра Юрченка, а інструментарій колективу знову ж оновився, зокрема Віктор Пушкар позичив музикантам нову ритм-машину Yamaha RX–8, Геннадій Хмарук (в майбутньому співавтор Олега Чорного у відеооб’єднанні Sampled Pictures) надав бобінний магнітофон "Електроніка-003".

Як пригадує Іван Москаленко, гурт завжди насамперед робив інструментальну основу, на яку потім Ольга Гориніна придумувала вокальну мелодію. Винятком була композиція "Ангел Мрій", повністю написана Леонідом Бєлєєм.

Наявність нових інструментів підштовхнула гурт і до експериментів зі звучанням — незвичні ритмічні структури, поєднання постпанкових басових ходів та етніки, а також відчуття світлої печалі, що витає у весняному повітрі.

Окрім цього в учасників виникла ідея запросити Ярину Турянську, яка деякий час була учасницею львівського гурту 999, а також дружила зі Світланою Охріменко (Цукор — Біла Смерть).

"Це моя подруга дитинства, бо подругами по навчанню були й наші мами. Я була в неї в гостях, і через Світлану хлопці з Yarn передали мені дві інструментальні композиції. У неї ж вдома я їх прослухала й на одному подиху придумала тексти разом із мелодією. Ми поїхали до хатньої студії Віті Пушкаря і зробили запис голосу", — пригадує Ярина.

Окрім цього, у виконавці був досить нестандартний спосіб побудови текстів — вона писала їх "по колу", а самі композиції були опубліковані у вигляді синглу.

Ярина Турянська, середина 1990-х. Справа — текст Ярини

Паралельно із записом альбому "Вербна Неділя", Москаленко, Юрченко та Гаранжа у 1993-му записали альбом "It’s Possible" у рамках гурту Radiodelo, експериментуючи з фанком та нойзовим хіп-хопом.

Іван також активно музикував із Сергієм Фоменком, матеріал якого подобався і решті учасників Yarn. У результаті вони спільно записали кілька альбомів вдома у Фоми, продюсуванням яких, знову ж, займався Москаленко, а також зіграли кілька виступів у різноманітних місцях Києва — у Косому Капонірі й кінотеатрі "Супутник".

Фома і Yarn. Кінотеатр "Супутник", 1994. Фото з архіву Тетяни Єжової.

Москаленко паралельно продовжував розвивати сцену Оболоні, епізодично граючи в колективі Люди-Романтики, основними учасниками якого були Олександр Пастушенко, Володимир Сивко та Олексій Дашковський. Вони були одними з перших в Україні, хто виконував музику, наближену до такого жанру як surf. Yarn приєдналися до запису альбому "Північ-Південь", де також брала участь дружина Юрченка Світлана Незнал. Запис відбувався на квартирі Пастушенка.

Гурт Yarn продовжив репетиції — Москаленко грав на напівакустичній бас-гітарі, Бєлєй грав на акордеоні, а Юрченко взяв до рук мандоліну. Під час спільного музикування була створена одна з найбільших перлин колективу — композиція "Verba".

Згодом гурт перемістився до сквоту на вулиці Софіївській, який хоч і перебував в аварійному стані, проте всередині вирувало творче життя — чимало людей музикувало там на імпровізованій репетиційній базі, а дехто й жив там, як-от Вадим Югрінов та Таміла Мазур із гурту Shake Hi-Fi, у якому брали участь також Москаленко та Бєлєй. Саме там Yarn підготував свою інструментальну програму, де Ольга Гориніна грала на клавішах. На жаль, повноцінно цей матеріал не вдалося зафіксувати, проте дві репетиційні композиції були опубліковані з оригінальної касети у вигляді ЕР під назвою "Drafts" у 2022 році.

У 1994 році гурт розпадається. Іван Москаленко пригадує, що не було особливих причин, щоб розійтися — просто всі почали рухатися у своїх напрямках. Ольга Гориніна приєдналася до гурту Верба Хльос, з яким записала два альбоми, а також деякий час виступала сольно.

Іван Москаленко продовжив грати в гурті Shake Hi-Fi, а згодом став учасником формації Foa Hoka, з якою невдовзі поїхав у польсько-німецький тур. По поверненню до Києва він почав професійно займатися ді-джеїнгом як Dj Derbastler.

Леонід Бєлєй продовжував власні музичні експерименти, а згодом став учасником гурту Мандри.

Олександр Юрченко в 1994 році записав симфонію "Лічи До Ста. Симфонія № 1", грав у гурті Blemish, а із середини 1990-х активно музикував зі Світланою Няньо.

У 1998 році Леонід та Олександр створили спільний проєкт Маленькі Звірята Суфіни, що поєднував середньовічні мотиви та електронну музику. На початковому етапі до складу Звірят також входили Дмитро Куровський, лідер формації Foa Hoka, який, власне, і вигадав назву для проєкту, а також вищезгаданий Іван Москаленко, як саунд-продюсер. Невдовзі Юрченко та Бєлєй узяли участь у записі альбому Каті Chilly "Сон", який був офіційно опублікований лише у 2024 році.

У 2015 Yarn опублікували альбом "Etudes", що містив інструментальні версії композицій, а також невиданий до цього матеріал.

Своєрідним постскриптумом колективу стала збірка "Three Years", до якої увійшли відібрані та дбайливо відреставровані треки, створені за три роки існування Yarn. Робота також вийшла на касетному лейблі Bloomed In September Tapes.

Попри відсутність концертів та локальну відомість у 1990-х, музика гурту Yarn знаходить нових слухачів, а записи досі звучать актуально. Й через десятиліття, композиції колективу не втратили своєї свіжості, яскраво сяючи променем зоряниці.

Фото зібрані Владом Яковлєвим