Black Berry Birds: Ми не намагались гнатись за кимось і не видавали себе за когось

З нагоди релізу другого повноформатника Black Berry Birds спілкуємося з хлопцями про ті важливі речі, що сформували їх як музикантів і підвели до актуального звучання.

Сьогодні, 25 лютого, світ побачив другий повноформатний альбом кропивницького стоунер-рок гурту Black Berry Birds — "Return of Ravens". У цій розмові ми часто згадуватимемо про нього, однак найперше постараємся окреслити творчу траєкторію гурту і пригадати ті незначні, на перший погляд, але все ж вагомі деталі, які формували хлопців та спрямовували їх до тої точки розвитку, де вони є зараз. Це люди, музика, книги, фільми і просто внутрішній запал, який невтомно рухає кожного митця вперед.

Black Berry Birds — це кропивницький психоделік/гараж/стонер гурт, створений у 2019 році. Їхня дискографія нараховує кілька синглів та кліпів, два повноформатні альбоми та один ЕР. Незмінними учасниками гурту є Богдан [Kairo] Іващенко (вокал, гітара) та Анатолій [Ant] Капінус (барабани, бек-вокал). Останній наразі не може активно займатися творчістю через службу в лавах ЗСУ, тож хлопці розпланували на 2025–2026 роки кілька релізів із чималих напрацювань останніх років.

"Return of Ravens" виходить за підтримки лейбла Neformat Family. Робота доступна на всіх стримінгових платформах, а також скоро з'явиться на фізичних носіях

— Почнемо з основ. Як та коли виникла ідея зібрати гурт, які були плани та цілі на старті вашого шляху?

Анатолій: Якщо чесно, жодних планів і цілей не було, насамперед хотілось весело проводити час. Ідея "просто пограти" з’явилась після того, як я, глянувши кліп крутих японців Ningen Isu, написав Богдану, що хотів би пограти щось "таке". Він відповів: "Клас, мені подобається. Але ж у нас у місті одні гітаристи й нема барабанщиків".

Богдан: Перші кілька сесій це виглядало так: я грав за барабанами, а Тоха — на гітарі. Ми розібрали кілька рифів, файно джемили, але коли мова зайшла за вокал, то вирішили помінятися ролями — Тоха не хотів бути вокалістом, а мені за барабанами було незручно цим займатися.

— Чи був у вас попередній музичний досвід до участі в Black Berry Birds, або ж якісь сайд-проєкти?

Анатолій: Я з 13 років грав на гітарі. Колись був учасником Dart та Killscream (гурт досі живий, але склад суттєво змінився з того часу). Ударні якось вийшли самі собою, завжди було цікаво спробувати.

Богдан: До ВВВ я був гітаристом та вокалістом гурту Людський Фактор та барабанщиком у Red Bloody Roses, також ми з Анатолієм грали в маловідомому фолк-метал гурті Overkeel’ (Оверкіль). З 2011-го по 2019-й періодично займали там місце басиста: коли Тоха був вимушений приділити час іншому проєкту, то на його місце приходив я, і навпаки. Інколи ми жартуємо на цю тему: "Чому в нас немає басиста? Бо ми обоє басисти, і ми ненавидимо басистів".

— Дійсно, у гурті вас усього двоє. Які плюси та мінуси це дає у творчому процесі?

Анатолій: Найбільший плюс — це зібратись на репетицію і вирішити, що робити в тому чи іншому шматку пісні.

Богдан: Мені такий формат дуже подобається, ми компактні, нам комфортно та зручно їздити на концерти. На мою думку, у нас лише один мінус — не вистачає когось третього, щоби приймати рішення було легше, не обов’язково учасника гурту, можливо, менеджера чи продюсера.

— Розкажіть ще про свою назву. Якщо я правильно розумію, це якось пов’язано з воронами, яких повно у вас на графіці, у назвах пісень. Відтак, що особливого для вас у цих птахах, чому відчуваєте з ними певний зв’язок?

Богдан: Із самого початку ми мали назву EnRayoz, але згодом вона перестала подобатися нам і пасувати тій музиці, яку ми робимо. Нову обрали, уже коли був готовий перший ЕР.

Для мене образ ворона уособлює провідника між світами живих і мертвих, мудрість і таємні знання, у цьому символі є щось магічне й таємниче, як і в наших піснях. Гадаю, ворон якнайкраще підходить для нас як талісман чи символ гурту.

Ворон з'являється вже на першій обкладинці Black Berry Birds

Анатолій: Ворони кльові. Точно не пам’ятаю, чому саме ВВВ, були й інші варіанти назв. Богдан запропонував цю, але сам, здається, не дуже хотів, бо воно звучало "якось джазово". Проте ми не лізли в стилі, а просто робили, що подобається і як нам подобається, часто просто весело проводячи час.

— Ще трохи про образи. Ви говорили, що в ліриці загалом і для нового альбому зокрема надихалися кінематографом та літературою. Назвіть три свої найулюбленіші фільми та книги, які так чи інакше допоможуть слухачам зрозуміти вашу творчість. Чим ці твори для вас особливі?

Богдан: Важко конкретизувати цей топ 3) Нехай це будуть фільми "Загублене шосе" ("Lost Highway" 1997), "Дім, який побудував Джек" ("The House That Jack Build" 2018) та "Маяк" ("The Lighthouse" 2019). До речі, пісня "Drunken Monk" спочатку мала назву саме "Lighthouse", а лірика базувалася на сюжеті фільму, пізніше я вирішив написати більш оригінальний текст, і потім уже з’явився наш образ п’яного монаха.

"Drunken Monk" — другий сингл з альбому "Return of Ravens"

Серед літератури я б виділив би "Фауст" (Гете), "Бідолашні створіння" (Аласдер Грей) та вірш "Ворон" (Едгар По).

— Також ви згадували, що найбільше на вас вплинули саме ранні Black Sabbath. Яку їхню роботу можете назвати своєю улюбленою, як познайомилися із цією музикою і що саме вона вам дала як музикам, а не як просто слухачам?

Анатолій: Вперше я їх почув років у 16–17. Хтось зіграв вступ однойменної пісні Black Sabbath на акустиці і сказав: "Ну, це вся пісня". Я ще посміявся і подумав: "Дивно, коротка якась".

Мабуть, вплив мало те, що хотілось створити якусь таку музику, такі відчуття від прослуховування і від виступів, як від перегляду їхнього кліпу "Iron Man". Ти подивився його, і потім такий "мдееее… включу ще раз".

Богдан: Я почув їх значно раніше, у 7 років. Дядько подарував мені свою величезну колекцію вінілу, серед якої була радянська піратка Black Sabbath (саме та, відома всім платівка із чорним хрестом на червоному фоні). Ця музика зачарувала мене з перших секунд прослуховування, мені досі важко описати, наскільки широкий спектр емоцій я відчув, а вже за кілька місяців я захотів собі гітару!

Якщо виділити найулюбленіші роботи Black Sabbath, то для мене це перший та останні альбоми.

— Серед гуртів, які вас надихали, ви також називаєте Paradise Lost, Type O Negative, Tiamat, Lake of Tears. Це все чудові інфлюенси з 90-х, які були дуже вдалим часом для розвитку метал-сцени. А що зараз? Чи є сучасні команди, які вас надихають, на які рівняєтесь? Можливо, не за звучанням, а за якимось іншими критеріями?

Богдан: Я думаю, що наша музика така оригінальна саме завдяки тому, що ми з Тохою надихаємося абсолютно різними жанрами: якщо мене надихає щось готичне та похмуре, як-от згадані гурти, то Анатолій любить більш енергійну музику на зразок мелодік-дезу та павер-металу. Мабуть, саме тому, коли я приношу якийсь тягучий чи похмурий мінорний риф, він у нас перетворюється на щось зовсім не схоже та оригінальне, у цьому вся наша хімія.

Серед сучасних команд важко виділити щось, що реально подобається. Є цікаві гурти, але вони зовсім іншого рівня та іншої епохи вже. Я б виокремив Fuzz Dogz та Tropical Doom, мене вони зачепили й почув я їх саме під час написання пісень для майбутнього альбому. Серед української важкої сцени хочу виділити гурт Обрій, я нещодавно з ними ознайомився і мені дуже сподобався їхній посил.

Анатолій: Із сучасної сцени зараз не можу виділити когось особливо, бо музика пролітає якось мимо мене останнім часом. У плейлісті мішанина по типу: #її, Пристойні Обставини, Zwyntar, The Fright, Blood Command, Defeater, а також суміш глему 80-х та фінського/шведського мелодезу.

— Сингл "Hold On!" ви описували як певну іронію на самих себе та солянку жанрових кліше. Якщо припустити з конотації слова, що кліше — це дещо негативне, то яких змін вам хотілося б у сучасному стоунері?

Богдан: Хотілося б лише, щоб сучасного стоунеру було більше, і саме автентичного, справжнього стоунеру, без домішок та інновацій. Звісно, це інколи дуже цікаво, але от хочетьсям щоби був і справжній стоунер — чесний, сирий, тягучий.

— Ви багато уваги приділяєте музичним інструментам, щоб видобути бажаний звук. Що зараз у вашому арсеналі та чому саме ці гітари/ударні?

Богдан: Стосовно гітар. На альбомі використовувалася корейська Grass Roots SG by ESP та майстровий телекастер. На мою думку, ці інструменти ідеально підходять для такої музики, особливо SG, яка має шалений сустейн і дуже жирно звучить із фузами та октаверами. На записі я також пробував використати гітари по типу Les Paul та Strat, але бажаного результату вони мені не дали.

Серед гітарних педалей, то цього разу на релізі буде більше фузу, я достатньо поексперементував також і з фленджерами та хорусами, октаверу на альбомі набагато більше, ніж у дебютнику, а от даблтреків — навпаки менше.

Анатолій: Я розпродав майже все, окрім заліза й палок із педом, перед походом у військо.

— У стоунері та думі дуже важлива ритм-секція, грув. Як ви компенсуєте відсутність живого басиста під час запису та виступів, щоб звук залишався монолітним?

Анатолій: Наскільки я знаю, Богдан використовує лупери й октавери, щоб додати об’єму й низів. У мене, як в ударника, на початку було 2 пеньки (флор томи) 16’’ та 18’’, й один 13’’ том. У планах був перехід на більш важке залізо, по типу 18’’ — 22’’ крешів, 24’’ райд та чайна.

Богдан: За роки творчості із ВВВ у мене назбирався 25 кілограмовий педалборд! На лайвах моя комутація виглядає приблизно так: я маю два незалежні виходи з педалборду, перший — це гітара з овердрайвом, інколи з хорусом та реверберацією, яка вмикається в гітарний кабінет. Другий вихід із педалборду — це гітара з великою кількістю фуззу, октавером та лупером, яка вмикається в басовий кабінет, щоб у реальному часі відтворювати всю ту стіну звуку, яку ми чуємо на записі. І взагалі ми намагаємося на студійному записі звучати саме так, як на концертах, хоча більшість банд робить навпаки.

Часто люди думають, що в нас на виступах звучить плейбек із бас-гітарою, клавішними та ще додаткові гітари, але це не так. Це всього лише робота з лупером у реальному часі, що не дуже зручно, і є ризик потерпіти фіаско)

Наразі я перейшов на сучасний компактний процесор, у якому є майже все, що мені потрібно.

— Богдане, ти самостійно відповідаєш за графіку для гурту. Де навчився малювати й чому обрав для гурту саме такий графічний стиль?

Богдан: Я почав малювати задовго до того, як навчився говорити. Ще немовлям я постійно щось малював, так мати відволікала мене на кілька годин, щоб собі займатися побутовими справами. Освіти художника не маю, на відміну від Тохи (він за освітою дизайнер, а я — музикант), але це не заважає мені підпрацьовувати ілюстратором. Інколи мені замовляють обкладинки для музичних альбомів, логотипи або ілюстрації для мерчу.

Щодо стилістики, то мені дуже подобаються обкладинки збірок Weedian, вони мене надихають. Уже довгий час я створюю ілюстрації на айпаді, для дебютника я малював обкладинку чорною гелевою ручкою на листі А4, а потім у фотошопі розфарбовував. Якщо колись випаде нагода видати його повторно на CD або касетах, то залюбки відтворю її з нуля в цифровому вигляді.

— Ви родом із Кропивницького. Що можете розказати про музичну сцену свого міста до та після повномасштабного вторгнення? Наскільки все змінилося?

Анатолій: Сцена як була дуже андергаундною до, так і лишилась після, здається, навіть сильніше залізли в андеграунд — частина у війську, частина просто через повномасштабне вторгнення перестала творити.

Богдан: На початку нульових тут було багато цікавих банд із власним оригінальним матеріалом. Мені дуже подобалися гурти Культ, Сонце-Чорнозем, Чорне Сяйво, Hoboth (ранній) та Гучні Думки. Десь після 2014 року все пішло на спад.

Зараз у Кропивницькому виступають лише кавер-бенди, якісь школярі грають Металіку та Булетів, а більш дорослі чоловіки грають Пінк Флойд та Рейнбоу. Якщо хтось і займається авторською музикою, то це повний андеграунд; не так давно з’явився гурт Пристойні Обставини, але нещодавно розпалися через проблеми, які нам постійно приносить війна.

— Як віддаленість від великих метал-сцен та метал-тусовок, наприклад, столичної, вплинула на вашу творчість? Можливо, зробила її чимось більш автентичною, або навпаки брак локальних контактів додав якихось викликів? Чи в епоху інтернету це вже не так суттєво?

Анатолій: Виклики завжди були, є і будуть. На мою думку, віддаленість вплинула тим, що ми не намагались гнатись за кимось по стилю, не видавали себе за когось, не сильно хвилювались, що ми не формат для якихось клубів чи майданчиків. Просто грали те, що подобалось нам. Я взагалі для себе вирішив, що на концертах просто хочу весело проводити час і мені все одно, хто й що подумає. Тому ми виходимо під "Юний орел" Михайла Поплавського на інтро (ред. сміється).

— Так, з наявної інформації про гурт помітно, що процес творення музики був насамперед для вас самих, а слухач додавався як приємний бонус. Але чи не виникало у вас відчуття FOMO (втрачених можливостей), коли колеги сконцентровувалися на більш активному захопленні аудиторії?

Анатолій: Жодного разу не відчув FOMO. Я коли дізнаюсь, що про нас хтось написав, чи запитав, чи поцікавився, то завжди в шоці, типу "Ухти, про нас хтось знає?" А коли Богдан каже: "Ти бачив наш Spotify?", то це взагалі очі на лоба. А коли я побачив, що на концерті в Кропивницькому на нас зібрався повний зал і деякі пісні підспівували, я прям трохи офігів, якщо чесно.

— Кому присвячена пісня "Leviathan"? Чи можете більше розповісти про цю людину?

Анатолій: Нашому товаришу, другу, який дуже сильно вплинув на нас як на музикантів, на наш смак та бажання творити незважаючи ні на що.

Богдан: Так, ця людина нас обох привела у світ музики, захопила нас своїм підходом, навчила грати музику та створювати її, а також це мій Хрещений батько. До речі, вище я говорив про гурт Overkeel’, у якому ми з Тохою грали "по черзі", це саме був гурт Юрія Карпова.

— Анатолію, ти вирішив долучитися до війська добровільно. Наскільки складним було це рішення? Чи можеш розповісти трохи докладніше, де зараз служиш, і чи є можливість виділяти якийсь час на творчість поза службовими обов’язками?

Анатолій: Не скажу, що рішення було складним, але точно не легким. Це все ж лишити позаду все своє цивільне життя. Десь із 2023-го я зрозумів, що воювати будуть не всі, але готовим має бути кожен. Тому почав ходити на полігон, скуповувати екіп та вивчати все, що допоможе мені вижити на війні. Проходжу службу в одному спецпідрозділі. Часу як такого немає, але із собою навіть на виходах маю палки й пед.

— Богдане, наскільки важко тобі підтримувати життєдіяльність гурту (соцмережі, графіка, комунікація), поки Анатолій на службі? Що мотивує продовжувати діяльність за таких умов?

Богдан: Цей гурт уже давно є частиною мене, тож не важко, головне — наявність новин та матеріалів, бо інколи нам зовсім нема чого сказати чи показати нашим прихильникам.

— У світлі цього, які подальші перспективи бачите для розвитку гурту? Особливо, коли закінчиться напрацьований раніше матеріал.

Богдан: Я впевнений, що ми ще не вичерпали наш творчий потенціал, нам головне — зібратися вдвох на студії, і матеріал з’являється сам по собі. На жаль, такої можливості зараз немає. Уже давно маємо в планах акустичний ЕР, а наступний альбом мріємо записати на студії живцем.

Анатолій: Матеріалу завжди багато. Враховуючи всі події, які відбуваються, перспективи — дожити до завтра й зіграти ще хоча б концерт, другий, третій… четвертий.

— І для легкого завершення помріємо. Уявіть, що вам випала можливість розділити сцену з будь-яким гуртом (навіть якщо вони вже не існують). Хто б це був і в якому місті чи навіть конкретному місці мав би відбутися цей концерт?

Анатолій: Якщо помріяти, то хотів би потиснути руку Alexi Laiho і відчути радість, включаючи новий трек Children of Bodom. Кльово було б зіграти з Weedeater.

Богдан: Ну, якщо вже прямо замріятись, то я б хотів, щоб ми виступили на минулорічному концерті "Back To The Beginning" на сапорті в Оззі Озборна))

Black Berry Birds у мережі: Instagram

Фото надані гуртом